Развитие сберегательного дела в Украине тема диссертации по экономике, полный текст автореферата

Автореферат диссертации по теме "Развитие сберегательного дела в Украине"

ГБ Ой

- 'іС' К МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

з Ш-Я 1

Київський державний економічний університет

І \Ь

/ у На правах рукопису

р-

КУЛЬЧИЦЬКА Ростислава Богданівна

РОЗВИТОК ОЩАДНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ

. (уО (0

Спеціальність О8.04т03~="Кредит, банківська справа

і грошовий обіг

АВТОРЕФЕРАТ на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

КИЇВ - 1996

Робота виконана на.кафедрі грошового обігу 1 кредиту Тернопільської академії народного господарства. '

Науковий керівник: кандидат економічних наук,

професор ТИРКАЛО Р.І.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук,

професор САВЛУК МЛ.

„ кандидат економічних наук.

доцент ОЛЕКСІЄНКО М.Д.

Провідна установа:

Захист відбудеться

Науково-дослідний фінансовий інститут при Міністерстві фінансів України

1996 р

.о /у

год. на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д.01.53.03 при Київському державному економічному університеті за адресою: 252057, м.Київ, пр.Перемоги, 54/1, ауд.214.

З дисертацією 'можна ознайомитись у бібліотеці Київського держав-ого економічного університету.

Автореферат розісланий "_____”ІЗ 1996 р

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат економічних наук, доцент

А.М.Поддерьогін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми Розбудова державності і проведення структурних перетворень в економіці України з метою переходу на ринкові методи управління нею вимагають значних інвестицій. У загальнонаціональному масштабі інвестиційні ресурси формуються з внутрішніх заощаджень населення і підприємницьких структур та зовнішніх позичок.

На жаль, тривалий час у вітчизняній теорії і практиці проблемам мобілізації, управління -і використання внутрішніх заощаджень належної уваги не приділялось. Під впливом ідеологічних постулатів заощадження населення розглядались у відриві від нагромаджень підприємств і організацій. Заперечення створення населенням заощаджень з метою їх продуктивного використання гальмувало поступальний розвиток теорії і практики ощадної справи п радянський період.

Проголошення Україною власної держави не тільки оголило проблеми трансформації кредитної системи в нові умови госпЬ-дарювання, але й змусило по-новому глянути на проблеми ощадної справи і її роль у мобілізації заощаджень для інвестування економіки і піднесення добробуту населення. Актуальність цього дослідження зумовлена також пошуком шляхів виходу з ситуації, в якій масове знецінення заощаджень населення в установах Ощадбанку та колишнього Держстраху СРСР під впливом інфляції, різке зниження ощадної спроможності населення внаслідок кризових явищ в економіці та фінансова слабкість новостворешгх кредитно-фінансових установ (КФУ) поглибили дефіцит інвестиційних ресурсів.

Сьогодні в Україні проходять процеси роздержавлення і приватизації майна, становлення ринку цінних паперів і ощадних послуг, розвитку мережі банківських та небанківських установ, зміцнення правового поля їх діяльності і т.п. У цих умовах вивчення власного історичного надбання і світового досвіду організації ощадної справи є особливо актуальним. Минуле ощадної справи розкриває історичні традиції схильності населення до заощаджень, дієвості форм і методів їх мобілізації, переваги і недоліки організації ощадного процесу кредитною системою в різні часи. Світовий досвід вказує на перспективи розвитку ощадної справи. У сукупності це забезпечує виваженість і далекоглядність у реформуванні ощадної справи в Україні і становленні вітчизняного ринку капіталів та інвестицій.

Необхідність дослідження зумовлена ще й тим, що вивчення грошових заощаджень та історії ощадної справи проводилось такими радянськими економістами як Ю.М.Белугін, Ю.І.Кашин, Б.В.Раки.ський, П.В.Рнндін, О.М.Шохін та іншими на загальносоюзному матеріалі, Д.П.Гагиидзе, М.В.Лузгін, І.ІО.Чяпене - на матеріалах Грузії, Білорусії і Литвіг, а в Україні подібні дослідження не проводились взагалі.

У результаті актуальність, науково-теоретична і практична цінність даної проблеми, її недостатнє вивчення і обгрунтування, необхідність розробки напрямків подальшого розвитку ощадної справи обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Мета і завдання дослідження полягають в обгрунтуванні напрямків реформування ощадної справи на основі проведення комплексного аналізу її становлення і розвитку в Україні та використання деякого надбання світової практики.

Для досягнення поставленої мети знадобилось:

- розглянути природу заощаджень і сутність ощадного процесу

та уточнити тлумачення цих економічних термінів;

- удосконалити групування факторів, що впливають на формування заощаджень населення;

- дослідити особливості організації ощадної справи КФІ та

визначити етапи її проведення; .

- узагальнити надбання історичного досвіду становлення і розвитку ощадної справи від часів перебування України у складі Австро-Угорської та Російської імперій до сучасної доби;

- проаналізувати стан ощадної справи після проголошення державності України; •

- вивчити досвід таких провідних банків Канади як. "Bank of Nova Scotia" та "Canadian Imperial Bank of Commerce" з надання ощадних послуг населенню,

- розглянути перспективи реформування ощадної справи в

Україні і внести рекомендації з удосконалення управління заощадженнями населення; . .

- експериментально перевірити і впровадити рекомендації з організації ощадної справи та аналізу діяльності КФУ.

Предметом дослідження є діяльність банківських та небан-ківських установ з мобілізації грошових заощаджень на потреби інвестування економіки, піднесення матеріального статку населення та' забезпечення ефективної діяльності таких установ, а також стан економічної та демографічної ситуації в країні, що впливають на організацію ними ощадної справи.

Об'скт дослідження - сукупність заходів державного регуліО-' вання ощадної діяльності кредитно-фінансових інститутів (КФІ), розвитку їх мережі, організації та стимулювання ощадного процесу у контексті історичних особливостей розвитку економіки України.

Методологічну основу роботи складають закони Верховної Ради Українн, постанови та декрети Кабінету Міністрів, укази Президента, що регулюють порядок функціонування КФІ, нормативні документи Національного банку України і комерційних банків, що стосуються порядку здійснення депозитних операцій. У роботі над дисертацією використовувались наукові розробки українських економістів: І.К.Васюти, І.Внгановича, А.М.Мороза, М.І.Савлука, М.Туган-Барановського, Я.С.Хонігсмана, зарубіжних науковців - І.В.Глаголевої, О.І.Лавруші".на, П.А.Четверикова, В.М.Усоскіна та всесвітньо відомих вчених - Дж.М.Кейнса, Ф.Модильяпі, І.Фішера, П.Самуельсона, М.Фрідмена та інших.

Статистичною та фактологічною основою роботи є матеріали Центрального державного історичного архіву України, Львівського Центрального державного архіву, Державного архіву Тернопільської області, бухгалтерська і статистична звітність комерційних банків, статистичні видання, наукова, перекладна, довідкова, періодична література та інші публікації.

Виконане дослідження базується на комплексному, системному підході до вивчення розвитку ощадної справи в Україні. У процесі дослідження причинно-иаслідкових зв'язків застосовувались прийоми групування, динамічних і просторових порівнянь, деталізації і узагальнення, балансової ув'язки, графічного зображення даних.

Наукова новизна роботи. Основні положення, які формують наукову новизну роботи, зводяться до наступного:

- розроблено групування заощаджень за видами і класифікацію факторів їх формування, що дозволило розкрити значення державної політики і КФІ та показати вплив економічної і демографічної ситуації в країні на мобілізацію заощаджень; .

з

- уточнено тлумачення ощадного процесу, мобілізації заощаджень та ощадної справи і запропоновано програму її організації КФУ;

- показано еволюцію становлення і розвитку ощадної справи від часів перебування України піл владою Австро-Угорщини та Російської імперії до сучасної доби і виділено періоди її розвитку;

- на основі узагальнення світової практики функціонування ринку роздрібних послуг проведено групування депозитів за видами банківських рахунків;

- обгрунтовано підходи до трансформації Ощадного банку, формування вітчизняного ринку ощадних послуг, розвитку недержавних пенсійних фондів, удосконалення управління ощадною справою.

Практична цінність та апробація робот. Основні положення дисертаційного дослідження, крім наукового, мають також практичне значення і можуть буга використані в подальшому реформуванні ощадної справи України. Крім того, практичну цінність складають розроблена і апробована методика оптування населення, яка дозволяє оцінити його ощадну поведінку, а також впроваджена в навчальний процес методика аналізу фінансово-господарської діяльності установ Ощадного банку.

Висунуті автором рекомендації обговорювались і були схвалені на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Методологія бухгалтерського обліку в Україні" 19 квітня 1993 р., Тернопіль; Республіканській науково-практичній конференції "Аудиторська діяльність в умовах становлення нових економічній відносин в Україні" 18-19 травня 1995 р., Львів; Міжнародній науково-пра.сгачній конференції "Особливості оперативного економічного аналізу в системі маркетингової діяльності про-

мисловнх підприємств" 22-23 листопада 1995 р., Тернопіль. Результати дослідження знайшли відображення в опублікованих автором 8-ми роботах загальним обсягом 3,1 друкованих аркушів.

Основні положення дисертаційного дослідження використовуються в Тернопільській академії народного господарства в процесі читання лекцій та проведення семінарських і практичних занять у курсах "Гроші та кредит", "Ощадна справа", "Аналіз в кредитних установах"; прийняті до впровадження Тернопільським обласним управлінням Ощадного банку України.

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, трьох роз-. ділів, висновків, бібліографії і додатків, має обсяг 177 сторінок іашинописного тексту. Структура роботи показана в таблиці 1.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У дисертації висвітлено три групи проблем.

Перша група проблем пов'язана з розкриттям природи заощаджень, суті ощадного процесу і ощадної справи та визначенням ролі і місця заощаджень населення в економічному розвитку держави.

З одного боку, заощадження є повноцінною функцією грошей як засобу збереження вартості. З іншого боку, заощадження - це та частина грошового доходу, яка залишається після сплати податків, не використовується на поточне споживання, а призначена для задоволення потреб у майбутньому. На поверхні вони виступають як елемент особистої власності і як джерело інвестицій. Носіями заощаджень є юридичнії фізичні особи.

Таблиця 1

Структура дисертаційної роботи

Назва Кількість

розділів параграфів таб- малюн- додат-

лиці ків ків

Вступ

Розділ 1. Роль і 1.1. Природа заощаджень

місце заощаджень і с'тність ощадного

населення в еко- процесу - 2 4

номічкому роз- 1.2. Фактори формування 1

витку держави заощаджень населення 1.3. Організація ощадної справи кредиті ю-фі 5

нансовими інститутами - 2 8

Розділ 2. Станов- 2.1. Становлення ощад-

лення ощадної ної справи в східних

справи та історич- губерніях - 4

ні особливості її 2.2. Особливості ощад-

розвитку ної справи на західних

теренах - - 11

2.3. Розвиток ощадної

справи в радянський

період - - 10

Розділ 3. Розви- 3.1. Сучасний стан

ток ощадної спра- ощадної справи 3 - 17.

ви в умовах ре- 3.2. Формування ринку

формування кре- роздрібних послуг та

дитної системи подальший розвиток

ощадної справи 1 1 7

Висновки

Список використа-

ної літератури

(227 найменувань)

Додатки

Всього 4 б бб

Розширене тлумачення суті заощаджень дозволило по-новому підійти до їх групування за видами. Для статистики України актуальним є групування заощаджень за суб'єктами секторів економіки з виділенням "домашніх господарств", "ділових підприємств" і т.п. За рівнем наїромаджень автор пропонує особисті і підприємшінькі заощадження віднести до приватних, а приватні і державні - до національних. За формою пропонується розділити заощадження на речово-майнові, грошові і участі в капіталі. Заслуговує на увагу також підхід щодо поділу заощаджень за мотивами утворення і стимулами до них. Останні пропонується розділити на добровільні і примусові чи вимушені. Важливою також є пропозиція поділу заощаджень за характером мобілізації на неорганізовані та організовані, тобто такі, що проводяться мережею КФІ. За часом утворення автор рекомендує групувати заощадження на коротко-, середньо- і довгострокові.

Дослідження природи заощаджень дозволило автору уточнити сутність ощадного процесу. Вона дотримується думки, що ощадний процес - це послідовний рух заощаджень з моменгу їх форіиу-иашія від доходів до споживання в майбутньому, що відбувається закономірним порядком. Оскільки заощадження є функцією грошей, ю ощадний процес охоплює не тільки заощадження населення, але й підприємницькі і державі» Наїромадження. Ощадний процес них складових відрізняється метою, мотивами, характером утворення і використання заощаджень. У зв'язку з обмеженістю обсягу дисертації автор зосереджує більше уваги на дослідженні заощаджень населення. Нона вважає, що ощадний процес протікає незалежно від існування КФУ і є мотивований бажанням людей задовольнити своі.інтереси. Тому він може протікаїи в натурально-речовій і грошовій формі, бути в різній мірі усвідомленим людиною. При цьому КФУ тільки сприяють запо-воленню умотивованих бажань люднії,

На основі критичного вивчення існуючих підходів автором запропоновано об'єднати фактори формування заощаджень населення у п'ять груп. До найвагоміших віднесено: державну політику, яка проявляється через урядові інструменті! заощаджень^ державне законодавче регулювання, монетарну і податкову ' політику та політичну стабільність у державі; економічну си туацію в країні, яка проявляється через інфляцію, процентні ставки, безробіття, економічний ріст, розвиток регіонів і місцеві звички населення, стан ринку товарів і послуг, доступність споживчого кредиту; відповідну демографічну ситуацію, головними факторами якої є вік, стать, склад сім'ї, освіта, зайнятість і фах, доходи вкладників, рух робочої сили, ріст населення і структурні зміни у його складі; розвиненість мережі КФУ. Останню групу складають кліматичні, географічні, релігійні та інші фактори.

Відштовхуючись від положення про те, що заощадження е функцією грошей, автор доводить, що ощадна справа - це організація ощадного процесу КФІ, підприємницькими структурами чи апаратом держави. Відносно заощаджень населення зміст ощадної справи полягає в тому, що вона є прямим і опосередкованим залученням і нагромадженням на добровільній основі грошових коштів населення мережею КФІ, Гх надійне зберігання та ефективне і раціональне використання в інтересах підвищення добробуту населення, фінансового зиску цих установ і зміцнення економіки держави в цілому. .

У свою чергу організація ощадної справи - це структурування. процесів, що пов'язані з проведенням ощадного бізнесу. Ними, крім мобілізації заощаджень, є процеси розміщення і використання фонду заощаджень, управління структурою активних і пасивних операцій і захисту заощаджень, проведення тактичної і стратегічної ощадної політики і т.п. В результаті автор виділяє

такі складові організації ощадної справи: інформаційне забезпечення, програма проведення ощадного бізнесу; арсенал засобів, інструментів і методик мобілізації і управління заощадженнями; виконавці заходів організації ощадної справи.

Запропонована автором. програма організації ощадної справи показана на малюнку 1.

Центральне місце у цін програмі відведено мобілізації заощаджень. Дисертантка вважає, що мобілізація - це сукупність чітко визначених зусиль КФУ, що спонукають населення до заощаджень. Вона полягає в тому, щоб завдяки зусиллям установи люди зрозуміли цінність заощадження особистих доходів, характер діяльності цих установ і взаємну вигоду всіх учасників при ефективному їх використанні в обороті. В роботі проведено групування арсеналу засобів методичного забезпечення мобілізації заощаджень, запропоновано методику вивчення адекватності послуг КФУ за поведінкою споживачів та оцінки основних методів просування нових послуг на ринку.

Друга група проблем, що розглядаються в дисертації, пов'язана з вивченням становлення та історичних особливостей розвитку ощадної справи від перебування України в складі Австрійської та Російської імперій до проголошення незалежності в 1991 р. На думку автора, надбання історії є сьогодні запорукою виваженості у реформуванні ощадної справи в Україні. '

Опираючись на архівні матеріали, дослідження українців-еміг-рантів, вітчизняні та іноземні видання, дисертанткою узагальнено' особливості розвитку ощадної справи, на східних і західних теренах України в добшьшовицькиіі період та за радянських часів і виділено дванадцять періодів її розвитку. За критерій їх визначення прийнято розроблені автором фактори формування заощаджень

Програма організації ощадної справи ■ КФУ '

Етап 1. Мобілізація і нагромадження доходів і заощаджень населення Етап 3. Управління заощадженнями і їх захист

1.1. Мобілізація заощаджень 1.1.1. Вивчення місця КФУ на ринку серед конкурентів 1.1.2. Створення привабливих умов для залучення клієнтури 1.1.3. Залучення заощаджень населення через систему послуг і якісне обслуго- . вування 1.1.4. Просування ощадних послуг на фінансовому ринку 1.2. Внутрішньосистемне поповнення і нагромадження заощаджень 3.1. Ув'язка вартості ресурсів і доходності активів через управління мар- . жею 3.2. Управління ліквідністю . балансу . 3.3. Управління ув’язкою ризику і надійності захисту заощаджень 3.4. Аудит, ревізія і контроль заощаджень

Етап 4.Узагальнення резуль-

татів діяльності КФУ з проведення ощадного бізнесу

4.1. Підведення підсумків діяльності КФУ за звітний період . 4.2. Визначення вкладу структурних підрозділів і функціональних служб у результат діяльності КФУ 4.3. Економічне стимулювання і поширення переДОВОГО досвіду • 4.4. Прогноз розпитку ощадної справи на перспективу

Етап 2. Розміщення і використання Фонду грошових заощаджень населення

2.1. Кредитування населення і господарських суб'єктів, ■ 2.2. Інвестування в цінні папери 2.3. Розміщення і вкладення заощаджень в інші доход-ніактиви 2.4; Використання заощаджень клієнтами-власниками

Мап. 1. Етапи програми організації ощадного бізнесу КФУ

Дореформешій період, що поклав початок організації приватних заощаджень, тривав з другої половини XVIII ст. до 1848 р. у Західній і до 1861 р. у Східній Україні. Першими в 70-х роках кошти заможних громадян у східних губерніях почали залучати Державний позиковий банк та Прикази громадської опіки, а після 1817 р. - відділення Державного комерційного банку в Києві, Харкові і Одесі. Мережа допоміжних і ощадних кас почала організовуватись місцевими органами влади в державних селах Лівобережжя і у деяких на Півдні в кінці 40-х, а в селах Правобережної України - в 50-х роках XIX ст. Міські ощадні каси з'явилися при Гіриказах громадської опіки після 1842 р. .

На західних теренах першими приватні заощадження почали приймати Австрійські державні окружні каси губернаторства. У 1783 р. в Галичині таких кас було вісімнадцять. Одночасно в селахпоширювались натуральні і грошові шпихліри як своєрідна форма організації заощаджень сільської громади. Поряд з австрійськими філіями після 1840 р. заощадження приватних осіб залучали самостійні українські банківські установи.

Період формування ринкових відносин тривав з 1861 до 1895 року в Східній і з 1848 до 1898 року в Західній Україні. На східних теренах розвиток ощадної справи супроводжувався відкриттям філій російських приватних, земельних та окремо міських громадських банків, ощадних кас, товариств взаємного кредиту, позичково-ощадних та взаємно-страхових товариств і т п. Найактивніше ощадні каси стали відкривати після 1885 р. при відділеннях Держбанку, губернських і повітових скарбницях, фабриках і заводах та поштово-телеграфних станціях. На відміну від інших держав, у Східній Україні окремої мережі поштових ощадкас створено не було. Банківські установи скеровували мобілізовані заощадження на підтримку державного кредиту.

Перше ощадно-позичкове товариство з'явилось у 1869 р. на Полтавщині.

У Західній Україні розвиток ощадної справи супроводжувався становленням мережі КФІ при активному проникненні іноземних банків. Створення розгалуженої інфраструктури КФУ розпочалося тут в 70-ті роки паралельно створенню фабрично-заводської промисловості, а відчутного розмаху набуло тільки в 90-ті. В усіх більших містечках Галичини і Буковини організацією ощадної справи займалися філії австрійських банків та порівняно небагаті місцеві банки. Більші ощадні та менші завдаткові і кредитні каси активно відкривалися в цьому регіоні після 1870 р., а мережа повітових ощадних кас з'явилася в 90-ті. Кредитна кооперація розвивалася виключно у вигляді дрібних позичкових та читацьких кас при товаристві "Просвіта", сільських громадських кас і шпих-лірів. Перша ощадно-позичкова каса була заснована в 1894 р.

Період піднесення економічного розвитку наступає в Східній Україні після проведення грошової реформи в 1895 р., а в Західній - після подібної реформи 1898 р. і триває до першої світової війни. З переходом до золотого стандарту на східноукраїнських теренах активізується мобілізація заощаджень для інвестування економіки. Зміцнення кредитної системи супроводжується розвитком мережі ощадкас, які отримують офіційний статус державних, урізноманітненням шляхів залучення заощаджень населення, особливо дрібних, Державною підтримкою установ дрібного кредиту в місті і на селі та заснуванням перших кредитних союзів. Українська кредитна кооперація за кількістю установ, акумульованими коштами і впливом на торговельно-промисловий і особливо аграрний розвиток губерній посідає в Російській імперії провідне місце. '

У Західній Україні цей процес супроводжується посиленням панівного становища австро-угорсі.ких та інших іноземних банків,

розширенням мережі ощадкас, зміцненням кредитної кооперації. Масове поширення ощадно-позичкових кас та райфайзенок перетворює українську кредитну кооперацію в провідний фінансовий сектор сталого інвестування економічного розвитку краю.

У роки першої світової війни та економічної розрухи, що тривали з 1914 до 1924 року, воєнні дії та інфляція призвели до руйнації кредитної системи і занепаду ощадної справи в Західній Україні. Післявоєнний поділ призвів до політичних, економічних і соціальних змін у розвитку її територій.

Період відродження ринкової економіки, що тривав тут з 1924 до 1939 року, супроводжувався відновленням і зміцненням мережі КФУ, особливо кредитної кооперації. У Галичині провідними у мобілізації заощаджень стають філії польських банків, поряд з якими діють декілька місцевих і жодного іноземного. Ці КФУ розвивають власну мережу завдаткових, кредитних, ощадних та інших кас. Поряд із міськими ощадними касами з'являється мережа комунальних повітових і окремо поштових ощадкас. На противагу довоєнному періоду КФУ вже не надають державної кредитної підтримки сільським товариствам Райфайзена для інвестування сільського господарства. Розвитку набувають тільки пайові ощадно-позичкові товариства - Українбанки та інші форми ощадних спілок, які мобілізують дрібні заощадження для інвестування місцевої економіки.

У Буковині румунський уряд теж не сприяв національному економічному відродженню. Після декількох невдалих спроб від-' новлення кредитна кооперація тут остаточно занепала. Підконтрольна румунській адміністрації банківська система розвивалась вкрай повільно. На Закарпатті Чехо-Словацький уряд дозволив державну кредиту підтримку розвитку кредитної кооперації і цим позитивно вплинув на економічну розбудову краю.

У період воєнно-революційних потрясінь, політичних змін і економічної розрухи, що тривав у Східній Україні з 1914 по 1921 рік, розвалилася кредитна система і занепала ощадна справа. Ці події призвели до гіперінфляції і масової втечі значних заощаджень закордон. В умовах натуралізації оплати праці і розрухи більшість населення жило на дрібні заощадження минулих років і практично перестало створювати нові. Діяльність КФУ була зведена до повернення клієнтам вкладів і порятунку власного майна. Життєздатність у цей час проявила тільки кооперація. .

' Період нової економічної політики більшовиків, що тривав з 1922 до 1930 року, був пов'язаний з частковим відновленням ярусної кредитної системи і активізацією залучення КФІ щонайменших грошових доходів населення на потреби промислово; індустріалізації і сільськогосподарської колективізації, в т.ч. шляхом примусового придбання облігацій держпозик. У цнх умовах дозвіл на дрібну підприємницьку діяльність і стабілізація валюти внаслідок проведеної грошової реформи поліпшили організацію ощадної справи КФУ. На початок періоду половина організованих заощаджень спрямовувалась примусово в облігації держпозик, а решта - акумулювалась банками, товариствами взаємною кредиту, кредитною кооперацією і зовсім незначна - ощадкасами. Наприкінці 20-х років провідними установами за обсягом мобілізації заощаджень стали ощадкаси і кредиті коонерашви, проте у порівнянні з 1913 р. кількість рахунків, вкладені суми і пересічний вклад були в них нижчими.

Проведення кредитної реформи призвело до становлення одноярусної кредитної системи, супроводжувалось забороною підприємницької діяльності і скасуванням кредитної кооперації. У період і і930 до 1941 року головними інститутами з організації заощаджень населення були в Україні мережа Держтрудошадкас і Держстраху СР(Л\ які скеровували мобілізовані 'заощадження на

1С.

поповнення державного бюджету. Крім, вкладних операцій і активного добровільно-примусового розміщення цінних паперів, ощадкаси до 1934 р. виконували також всі функції з особистого страхування життя.

З приходом у 1939 р. радянської влади в Західній Україні ліквідовується існуюча і запроваджується мережа та умови діяльності установ кредитної системи СРСР.

. У період другої світової війни і економічної розрухи, що тривав з 1941 до 1947 року, ощадна справа на окупованих землях занепала. В умовах післявоєнної розбудови і стабілізації грошово-кредитної системи подальший розвиток ощадної справи супроводжувався посиленням ролі ощадкас у залученні грошових . коштів населення, особливо шляхом примусового розміщення облігацій держпозик по підписці, а із стабілізацією і деномінацією грошової одиниці - відстрочкою боргу по держоблігаціях і переходом до їх розміщення на добровільній основі. Цйй період тривав з 1947 до 1963 року. ‘

З передачею мережі Держтрудощадкас України від Держбюджету у відання Держбанку СРСР наступає новий період розвитку ощадної справи, який триває від 1963 до 1988 року. У цей час розширюються функції ощадкас і має місце організаційне зміцнення їх мережі, а що найголовніше - мобілізовані народні заощадження скеровуються від тоді на низькооплатній основі в єдиний союзний фонд, яким централізовано керує Правління Держбанку СРСР. Одночасно посилюється вплив мережі установ Держстраху СРСР на проведення населенням особистого страхування життя.

Поглиблення економічних протиріч і загострення інфляційних процесів призвели до трансформації централізованої кредитної системи. У період з 1988 до 1991 року розвиток ощадної справи . супроводжується комерціалізацією банківської діяльності, появою

перших вітчизняних комерційних банків, демонополізацією залучення заощаджень населення і прихованим наростанням вибухонебезпечного інфляційного потенціалу.

Таким чином, піднесення ощадної справи в Україні проходило в тісному взаємозв'язку з розвитком товарного виробництва. Історичний досвід функціонування кредитної кооперації, системи ощадних кас та інших установ, які служили центрами інвестування місцевої економіки, є особливо цінним з позиції сьогоднішнього дня, коли реформування кредитної системи спрямоване на зниження дефіциту інвестиційних ресурсів.

Третя група дисертаційних проблем пов'язана з вивченням сучасного стану ощадної справи, особливостей формування ринку роздрібних послуг та подальшого її розвитку в Україні.

Опираючись на офіційні статистичні дані, дисертантка розкриває вплив реформ на місткість споживчого ринку і доходи населення, аргументує прояв сучасних тенденцій в ощадному процесі. Шляхом організації опитування населення, Що у лютому*березні 1995 р. звернулися за послугами до установ Ощадбанку, вона досліджує ощадну поведінку' населення. За отриманими даними, що розкривають відношення респондентів до створеній заощаджень, пріориіег мотивів і форм вкладення доходів, Привабливість зберігання заощаджень в Ощадбанку і причини відмови від депозитних послуг його установ та поточні можливості створення ними заощаджень, вона аргументовано доводить, що в умовах економічної кризи ошалілій процес змістився в бік неорганізованих заощаджень. Установи Ощадбанку не придпяюп, манежної у вати залученню на вклади валютних заощаджень населення, розетку сфери роздрібних банківських послуг у відповідносіі з його віковими запитами та підвищенню икосн обслиовування власних та потенційних клієнтів.

Об'єктом гострих економічних дискусій є згладження пронесу знецінення заощаджень внаслідок інфляції. На основі критичного аналізу рішень уряду з індексації і компенсації заощаджень, дискутованих механізмів відшкодування втрат від їх знецінення та з огляду на досвід інших країн, автор вважає, що прийняте урядове рішет'чя з компенсації знецінених заощаджень приватизаційними майновими сертифікатами не є досконалим. Вона підтримує думку, що для врахування реальних інтересів і претензій вкладників з приводу часу і форм відшкодування знецінених вкладів населення необхідно поділити на такі групи вкладників, для яких з об’єктивних причин життєво необхідно отримати компенсацію грошима і в найкоротший час, претензії яких можна задовольнити шляхом передачі їм матеріальних цінностей і активів у вигляді земельних ділянок, нерухомості і т.п. і тих, які погоджуються на довгостроковий період відшкодування, і таким чином провести реальну компенсацію.

За роки реформування в Україні склалися основи двоярусної банківської системи і мережі небанківських установ, проте значного прогресу у трансформації кредитної системи ще не досягнуто. Автор показує, що еволюція КФІ кількісно і якісно розширила горизонти організації приватних заощаджень. На основі зіставлення'переваг і недоліків Ощадного та інших комерційних банків у ■’.алученні коштів населення вона розкриває новітні тенденції їх мобілізації.

Дисертантка також звертає увагу на причини платіжної кризи, що охопила в 1994-1995 рр. банківську систему України, і наголошує на необхідності формування цивілізованого вітчизняного ринку роздрібних послуг і цінних паперів, що сприяв би не тільки диверсифікації банківських ризиків, але й створенню стабільної депозитної бази і гарантій отримання банками постійних доходів.

З огляду на історичні надбання України та світовий досвід функціонування ощадних кас, дисертантка рекомендує переглянути статус Ощадного банку України. На основі дослідження, викладеного у другому розділі роботи, вона доводить, що в дорадянський період ощадкаси у різній мірі підпорядковувались державній владі, обслуговували потреби місцевого населення і. ніколи не працювали в централізованому режимі комерційного банку. Вони служили опорою розвитку кредитної кооперації, центрами розміщення цінних паперів, мобілізації найдрібніших заощаджень населення для інвестування економіки. Подібні історичні традиції збереглися в системі ощадкас Німеччини, Австрії, Франції. Автор рекомендує трансформувати Ощадний банк України в універсальний комерційний комунальний банк з наданням права його відділенням реформуватися у самостійні банківські структури, підпорядковані місцевим органам влади. Такі комунальні ощадні каси повинні обслуговувати місцевий ринок шляхом надання населенню роздрібних послуг, а центральна установа повинна внкоігувати не комерційну, а в більшій мірі представницьку, контрольну та страхову функції.

В Україні сьогодні кожен четвертий жигель пенсійного віку, а трансфертні виплати їм складають майже третю частину валового внутрішнього продукту. У цьому зв'язку дисертантка аргументує доцільність створення недержавних пенсійних фондів. Опираючись на світовий досвід, вона наголошує на тому, що держава не повніша бути стороннім спостерігачем, а безпосередньо визначити, прийняти 1 забезпечити впровадження та функціонування певної пенсійної схеми. Па прикладі Канади автор розкриває переваги і особливості ощадного планування пенсійних вкладів у Ощадно-пенсійні (RRSP) та Прибутково-пенсійні' фонди (RRIF).

На основі критичною узагальнення інформації рекламних проснекіів га буклетів Смиіабаику (Bank of New Scolia) та CIBC

(Canadian Imperial Bank of Commerce), дисертантка проводить групування вкладів населення в банківських установах за видами депозитних рахунків і аргументує свої підходи викладенням особливостей технології ощадних послуг. Вона доводить. Що чепо-зитні рахунки доцільно розрізняти за строком до моменту вилучення коштів, банківською технологією, метою зберігання коштів, віковою ознакою життєвого циклу вкладників, формою застереження у договорі, сумою, на яку відкривається і поповнюється депозит, особливостями процентних ставок, характером вилучення коштів, способами повідомлення про стан коштів на рахунку, видами привілеїв, способами передачі вказівок банку-кореспонден-ту. Запропонований поділ дозволяє не тільки систематизувати уявлення про банківські депозитні послуги, але й скористатися зарубіжним досвідом у становленні вітчизняного ринку роздрібних послуг. У контексті цього автор розкриває еволюцію ощадних послуг українських КФУ і деякі перспективи формування їх ринку.

У проведеному дослідженні автор також наголошує на тому, що подальший розвиток ощадної справи в Україні тісно пов'язаний з вирішенням проблем створення ринку цінних паперів, фондів страхування депозитів, посиленням захисту інтересів вкладників, в тому числі й у випадку банкрутства банку чи іншої установи. Для їх розв'язання необхідно удосконалення законодавчого поля, активніше проведення державою власної грошово-кредитної політики і т.п.

На думку автора, втілення в теорію і практику діяльності КФІ результатів проведеного дослідження буде сприяти ефективнішому реформуванню кредитної системи, формуванню вітчизняного ринку роздрібних послуг і посиленню ролі ощадної справи в утвердженні економічної незалежності України.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

1. На основі критичного вивчення природи і суті заощаджень внесено уточнення в тлумачення у вітчизняній практиці таких категорій як ощадний процес, ощадна справа і мобілізація заощаджень.

2. За результатами критичного вивчення вітчизняного і зарубіжного наукового доробку з проблем заощаджень проведено групування заощаджень за видами і класифіковано фактори їх формування.

3. Розроблено і запропоновано програму організації ощадної справи КФУ, яка охоплює чотири етапи і низку підетапів у її проведенні, та відповідне інформаційно-методичне забезпечення.

4. Структуровано періоди розвитку ощадної справи в Україні від часів її перебування під владою Австрійської.та Російської імперій дЬ сучасної доби, що дозволило розкрити цінні надбання і допущені втрати у поступальному розвитку вітчизняної теорії і практики ощадної справи.

5. Рекомендовано апробовану методику вивчення ощадної поведінки населення, зміст якої полягає у проведенні опитування і статистичній обробці отриманих даних.

6. Розроблено класифікацію вкладів населення в банківській установах за видами депозитних рахунків, яка систематизує уявлення про деякий зарубіжний досвід і дозволяє скористатися ним у становленні вітчизняного ринку роздрібних послуг.

ПУБЛІКАЦІЇ АВТОРА ПО ТЕМІ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Аналіз структури і динаміка вкладів населення в ощадному банку //Сучасний стан та проблеми розвитку економічної науки на Україні. Збірник наукових праць (випуск N.1). -Тернопіль,

1992. (у співавторстві), дисертанткою підготовлено 0,1 друк.арк.

2. Факторний аналіз рентабельності господарської діяльності установ ощадного банку //Тези доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції "Методологія бухгалтерського обліку в Україні". -Тернопіль, 1993. (у співавторстві), дисертанткою підготовлено 0,1 друк.арк.

3. Аналіз доходів установ ощадного банку //Наукові записки під редакцією заслуженого діяча науки і техніки України, доктора економічних наук, професора Шкарабана С.І. -Тернопіль, 1993. (у співавторстві), дисертанткою підготовлено 0,2 друк.арк.

4. Методичні вказівки до аналізу фінансово-господарської діяльності установ ощадного банку для студентів спеціальності 06.04 спеціалізації "Ощадна справа" (Збірник задач). -Тернопіль,

1993. (у співавторстві), дисертанткою підготовлено 2,0 друк.арк.

5. Аналіз фінансового стану установи ощадного банку за показниками рентабельності //Наукові записки під редакцією заслуженого діяча науки і техніки України, доктора економічних наук, професора Шкарабана С.І. -Тернопіль, 1994. -0,2 друк.арк.

6. Аналіз фінансових результатів в аудиті банківської діяльності //Матеріали Республіканської науково-практичної конференції "Аудиторська діяльність в умовах становлення нових економічних відносин в Україні" (18-19 травня 1995 р., м.Львів). -Львів, 1995. (у співавторстві), дисертанткою підготовлено .0,1 друк.арк.

7. Факторы формирования денежных сбережений населения' //Научные записки под редакцией заслуженого деятеля науки и техники Украины, доктора экономических наук, профессора Шкарабана С.И. -Тернополь, 1995. -0,3 печ.л.

8. Маркетингові дослідження ощадного потенціалу населення //Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції "Особливості оперативного економічного аналізу в системі марке-

тайгової діяльності промислових підприємств" -Тернопіль, 1995. -0,1 друк.арк.

Кульчицкая Р.Б. Развитие сберегательного дела в Украине.

Диссертация является рукописью. ’

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.04.03 - Кредит, банковское дело и денежное обращение. Киевский гос. экон. ун-т. Киев, 1996. .

Защищается рукопись, в которой исследованы теоретические основы организации сберегательного дела, исторические особенности его становления и развития в Украине, современное состояние и перспективы развития. Установлено, что сберегательный бизнес есть движущей силой в мобилизации и использовании сбережений в интересах экономического развития государства, повышения благосостояния населения и прибыльности его участников. Предложены группировка сбережений за видами и классификация факторов их формирования. Определены периоды развития отечественного сберегательного дела. Изложены перспективы становления рынка розничных услуг.

Ключові слова: заощадження, огцадний процес, ощадна справа, мобілізація доходів, кредитна система, роздрібні послуги.

Kulchitskaya R В. Development of Saving Business in Ukraine.

The dissertation is a manuscript.

The dissertation seeking for the scientific degree of the Candidate of Economic Studies in the speciality 08.04.03. - Credit, Banking and Money Circulation. Kyiv State University of Economic. Kyiv, 1996.

The manuscript in which the theoretical bases of organization of saving business, historical peculiarities of its formation arid

development in Ukraine, its present condition and perspectives of development are defended. It is established that the saving business is the moving force in mobilization and utilization of savings in the interest of economic development of the state, growing of well-being of the population and profitability of its participants. The classification of savings according to the types and grouping of factors of their formation are proposed. The periods of the development of saving business are defined. The perspectives of the formation of the market of retail services are given. .

Key words: saving, saving process, saving businessr saving mobilization, crcdil system, retail services.

Й Підписано до друку II.03,95р.Формат паперу 60x64 ^Іб. ук ойсетнии ротопринтний.Папір білий..Друкарських лисів І 1/4. Зам. 17В. Тирак 100.

Тернопіль,вул.Над Ставок,10.Обласне управління статистики. Відділ оперативної поліграфії.